Фотоальбоми

9

11-A — Thu, 19 Mar 2015 05:57:39 GMT

Кінокритики
1. Документальна кінострічка Олександра Довженка розповідає про перебіг радянсько-німецької війни на українських землях. Будучи воєнним кореспондентом на фронті, Довженко задумав викласти побачене у своїй кіноповісті "Україна в огні", втім вона була цензурована і заборонена "за націоналізм" та "пораженство" одразу ж після публікації. Довженко розпочинає стрічку сценами мирного життя, і протиставляє плодючі українські сади та лани випаленій війною пустелі. Це фільм – голосіння, звинувачення і заклик водночас, він сповнений ненависті до загарбників, любові до їхніх жертв і туги за втраченим довоєнним раєм.

8

11-A — Thu, 19 Mar 2015 05:57:25 GMT

7

11-A — Thu, 19 Mar 2015 05:57:13 GMT

Фільм скупий, але такий виразний в деталях. Він поєднує чорно-біле і кольорове зображення так, як поєднуються свтілі і темні смуги у житті. А в найважливіші моменти все оточуюче зникає - залишаються тільки двоє. Чи закохані Василь та Олеся, щемливо-ніжні у своєму білому весільно-невесільному одязі, чи батько із Забродою, чи син із матір'ю, яку повісили фашисти. Сюжет не спиняється ані на хвилину - загальні плани бойових дій чи розграбованого і спаленого села, крупні плани облич - Олесі, що проводжає останніх воїнів, Христі, що проклинає у вагоні полонених, фашистів, що готові їсти українську землю...

6

11-A — Thu, 19 Mar 2015 05:57:08 GMT

. Увага: імена головних героїв у фільмі не співпадають із книжними!!!
Повість "Україна в огні" - знакова для Олександра Довженка, адже саме в ній - квінтесенція всього, що він побачив-перестраждав-передумав за війну. Як українець, як син, як чоловік, як воїн, як режисер відчував він найбільший біль, найстрашнішу муку, найпекучіший сором - залишати кохану, залишати матір, залишати батьківщину. Лише він дозволив собі заступитися за людей, яких після війни звинувачували в тому, що вони залишилися на окупованих територіях і "допомагали" фашистам. Лише безмежний у любові і повазі до жінки Довженко став на захист жінок, у яких відібрали все: і гордість, і честь, і вроду, і здоров'я.
То ж не дивно, що затверджений українцем Хрущовим сценарій фільма дуже не сподобався Сталіну. В "Україні в огні" побачили і націоналізм, і виступ проти колгоспів, і звинувачення партії у втратах на війні. Тоді, у 1944, коли для рідної землі війна закінчилася, для Олександра Петровича завершилося фільмування. Його відірвали від батьківщини, від улюбленої роботи, забрали в Москву. Це було заслання. Може трохи комфортніше, аніж у Шевченка, але з такою ж страшною забороною творити.

5

11-A — Thu, 19 Mar 2015 05:56:57 GMT

4

11-A — Thu, 19 Mar 2015 05:56:55 GMT

2

11-A — Thu, 19 Mar 2015 05:56:51 GMT

1

11-A — Thu, 19 Mar 2015 05:56:45 GMT

11-A — Thu, 19 Mar 2015 05:56:39 GMT

Фільм "Україна в огні" був поствалений дружиною Довженка - Юлією Солнцевою через десять років після смерті автора. Усе своє життя вона була підтримкою, захситом і натхненницею для Олександра Петровича. Коли його не стало - вона продовжила справу його життя.

3

11-A — Wed, 18 Mar 2015 18:44:30 GMT

Початок: Тут всі сліди битви сценариста з письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сценарію, другий, вражений стражданнями народу, весь час поривався до розширення тем. В моїй свідомості все тут написане — тільки прозора основа майбутньої книги боротбби мого народу за визволення з-під ярма гітлеризму.
Ліричні відступи:
1. Про дезертирів.
У грізну велику годину життя свого народу не вистачило у них ні розуму, ні великості душі. Під тиском найтяжчих обставин не одійшли вони на схід зі своїм великим товариством, що йому потім судилася здивувати світ соїми подвигами. Звикл до типової безвідповідальності, позбавлені знання урочистої заборони і розуміння ходу історії, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії. І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії. Великих воїнів, бо не вчили їх історії.
2. Про партійну номенклатуру.
Вони були раді, що від’їжджають з небезпечного міста на схід, що машина справна. Душі у людей були малесенькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя. Вони виросли в атмосфері легкого успіху й радощів. Сувора, мужня доба необхідності давно здавалася їм закінченою, перейденою, і вони плавали вже кілька літ в царстві свободи, мов рибки в тихій неглибокій річечці, де було завжди видно і дно, і небо, і лататтячко, й омутець.
3. Про плинність часу.
О час! Великий, мудрий художник! Ти несеш на своїй палітрі не тільки сивизну нашу, чи задерті кирпи, чи корокозорість нашу, чи випадкові часом ознаки наших геройств, а щось незмірно більше, глибше і велике, що складає в блакиті майбутнього блискучої краси трагедійний портрет безсмертного нашого народу.
4. Про рядових бійців.
Все віддали. Все до останньої нитки. Поквиталися з життям, з війною, з ворогами на всю силу. Не мудрували, не ховались по резервах і тилах, не обростали родичами на простих своїх артилерійських постах. Не видушували з малих своїх талантів великої користі, нехтували талантом, не любили виставляти на показ ні в цілому вигляді, ні в пораненому, ні в яких доблестях, мало дорожили своїм — непоштиві, насмішкуваті й недбалі Овчаренко Гнат, Теліга Захарко, Іван Гавриш, Степан Муравин, Паляничка Трохим, Косарик Самійло, Неборак Мусій, Джума Галієв.
Не було в них ненависті до інших народів, ні заздрості. Не бували вони ні по Америках, ні по Парижах, ні по Лондонах. Не бачили вони союзників своїх в обличчя. Тільки злобливі лики жорстоких заклятих ворогів бачили вони за життя в атак.
Літературознавці про твір. Довженко, як ніхто інший, сміливо й реа¬лістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського на¬роду в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класо¬вої боротьби, критикував методи виховання нашої молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Це становить го¬ловну тему повісті.
Ідея твору, за словами самого автора, — незламність сили й непохит¬ність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом. Про специфіку сюжету й композиції «України в огні» митець писав, що в ній видно «сліди битви сценариста з письмен¬ником». Довженко-письменник прагнув висловитися повніше й яскравіше, що призвело до використання в кіноповісті численних вставних оповідань, епізодів, спогадів, аналітичних роздумів і ліричних відступів. Довженко-сценарист змальовує воєнні баталії, окремі епізоди з життя героїв та їхні вчинки, довільно розширюючи рамки сюжету в часі й просторі…
Болючі роздуми Довженка про причини денаціоналізації українців «озвучують» німці. «Людвігу, ти мусиш знати, у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами відкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників… От де ключик від скриньки, де схована їхня заги¬бель…», — повчає німецький комендант свого сина.
Довженко був одним із перших письменників, хто так сміливо й правдиво показав розтерзану Україну (Г. Семенюк).