Шановні учасники веб-квесту "Кіноповісті О.Довженка "Україна в огні"".

Пропоную Вашій увазі наступні завдяння, які підготують Вас до написання твору, контрольної роботи, ЗНО  і т.п.

Доберіть цитати до образів кіноповісті:

Сім я Запорожців (Лаврін Запорожєець, Тетяна Запорожчиха, Олеся, брати Запорожці, дід Демид)

Сімя Хутірних (Купріян Хутірний, сини, донька Христя)

Мотря Левчиха

Василь Кравчина

Мина Товченик

Григорій Заброда, Лиманчук

Сім я фон Краузів (Ернст фон Крауз, Людвіг фон Крауз,фрау фон Крауз, її невістка )

Загальна характерисьика образів сім ї Запорожців

У центрі повісті-родина Лавріна Запорожця, який разом із дружиною виховує п`ятьох синів: Роман(офіцер), Іван(воїн), Савка(чорноморець), Григорій(агроном), Трохима(рільник) і дочка Олеся.
Дружну, роботящу родину розсіяла війна. У перші ж дні вона забрала життя в сміливого, але нерозважливого Савки, поранила матір, кинула у вир боїв синів. Батька Лавріна Запорожця чекало гірше за смерть — звинувачення у зрадництві, бо він на прохання громади став старостою. Примушував людей орати землю, тягнучи ярмо замість коней — щоб зліші були, не корилися ворогові та йшли в партизани.
Усі жінки змальовані автором з великою симпатією, та Олеся найближча його серцю: мабуть, це його ідеал української дівчини. Красива і чепурна, невсипуща в роботі І скромна, цнотлива й співуча.Не оминула лиха година і її, поносила по німецьких полонах. І хай ніхто не питає, якою ціною добралася вона додому. «Вона була вже не красива не молода, не чорнява. У неї було сиве волосся і брудні, вимучені руки, з усіма слідами холоду, голоду, лісу, байраків, земляних ям і нужди». Її врятувала «мудра невмируща воля до життя роду, оте велике й найглибше, що складає в народі його вічність».
Запорожці-люди працьовиті, веселі й горді. Автор недаремно виділяє образ Лавріна, що ввібрав традиції Козаччини й передав своїм синам. Тому саме його сім`ю автор зображує так: він втілив силу і мужність усього українського народу у Лавріна і його синів.

Центром образної системи кіноповісті «Україна в огні» є родина Запорожців. Родина працьовита, дружна та зразкова голова родини - батько Лаврін Запорожець. Його дружина - Тетяна Запорожчиха – справжня дружина, матір, господиня, берегиня роду. На її день народження збирається вся родина – уклонитися матері, схилити голову перед нею.

Батьки виховали п`ятьох синів:

Роман – лейтенант прикордонних військ,

Іван – артилерист,

Савка - чорноморець,

Григорій - хлібороб,

Трохим – рільник – усі гідні громадяни своєї країни, працьовиті робітники, військові, кожен готовий віддати життя за Вітчизну.

Початок війни – і батько всіх одразу везе на фронт.

Донька Олеся – «всьому роду втіха». Тиха, без єдиної хмаринки на чолі, майстериця квітів, чарівних вишивок і пісень.

Ця родина символізує увесь український народ, його прагнення до життя та свободи.

Образ Лавріна

Автор недаремно виділяє образ Лавріна Запорожця, що ввібрав традиції Козаччини і передав своїм синам-козарлюгам. Виданий поліцаєм, схоплений і катованих фашистами, Лаврін не втрачає мужності, з великою гідністю розмовляє з катом. Силу він черпає в ненави­сті до окупантів. Ось діалог між катом і ним: − Ти страждаєш? − Ні. − Чому? − Я тебе ненавиджу. Як Антей бореться Лаврін на колючому дроті з на­чальником поліції і неозброєний перемагає озбро­єного. «Вони били один одного важкими іржавими уламками своєї важкої історії». Вірність перемогла зраду, бо «стрепенулась у Запорожця жадоба життя. З широких українських степів, з ярів і темних байраків повіяло на нього смалятиною історії. Пристрасть боротьби і помсти, вся воля, весь розум спалахнули в ньому з такою страшною силою, що він в одну мить, ніби возвівся в якийсь надзвичайний ступінь… і випро­ставсь − увесь в крові, гарячий і натхненний». Лаврін був людиною козацького гарту: не лише сам виграв битву за своє життя, а й запалив жагою свободи інших у концтаборі: «Піднімайтесь, хто сильний і дужий! Хто жити хоче, вилізай з могил!.. Ні кроку назад! Вперед!» І сталось диво: «Такого ще не бачив ні український місяць, ані зорі. Запорожець один знищив половину ворожих автоматників… Він виводив людей на волю». Написано це в дусі кращих традицій нашого народного епосу, історичних пісень та дум. Читаєш сторінки, присвячені Лаврінові Запорожцю,− і перед тобою росте й росте могутня постать до величі Байди, Сірка, Наливайка, Богуна…

Джерело: http://dovidka.biz.ua/ukrayina-v-ogni-obrazi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

 

Тетяна Запорожчиха

Матір шістьох дітей – п’ятьох синів і доньки Олесі. Вірна дружина, добра й щира матір один раз на рік зустрічала гостей, коли діти збиралися на її День народження. «У садочку біля чистої хатини, серед квітів, бджіл, дітвори та домашнього птаства, за столом у тихий літній день сиділа, мов на картині родина колгоспника Лавріна Запорожця і тихо співала «Ой піду я до роду гуляти». Це була пісня материна. Пісня була весела і журна одночасово, як і життя людське. Мати Тетяна Запорожчиха любила її співати раз чи два на рік, коли по великих трудах і повсякденних турботах десь було з якоїсь гарної нагоди доводилося пригублювати чарчину. Діти дивилися на свою добру матір і величали її».

Як вона любить своїх рідних: «Ой, у мене увесь рід багатий. А у мене увесь рід багатий. Сюди-туди — он куди, увесь рід багатий», — співала Тетяна, зворушливо хитаючи головою у такт своїй пісні». Разом із чоловіком виховала вона своїх дітей – п’ятьох синів та доньку Олесю.

«Один. Роман Запорожець.

«Сюди-туди — он куди, увесь рід багатий», — співає молодий лейтенант прикордонних військ Роман Запорожець з великою шаблею і заслугою на грудях.

Другий — Іван, воїн.

«Буде мене часто частувати. Буде мене часто частувати», — співає, притулившись до материного плеча, артилерист Іван з прикордону.

Третій — славний чорноморець Савка Запорожець.

«Сюди-туди — он куди, часто частувати», — співає вдвох із батьком третій Запорожченко, Савка-чорноморець. А над ними сяє божественна біла борода діда Демида, що теж був колись чорноморцем, та вже не співає, а тільки похитує головою й плаче од зворушення і глибоких своїх нужденних і злиденних літ.

Хочеться діду Демиду осідлати коня вороного, хочеться їхати в чисте поле літа доганяти. Та не вернуться вже літа, не доженуть коні.

Четвертий — Григорій, майстер урожаю.

Агроном Григорій Лаврінович Запорожець у гарному цивільному вбранні. Окуляри на носі, «Знак Пошани» на грудях, у руці стеблина — знак влади над всім, що росте.

У п’ятого сина діточки зелені.

Співає, легко посміхаючись, п’ятий Запорожець, Трохим, обнімаючи трьох маленьких дітей — двох хлопчиків і одну дівчинку, — та у жінки двоє.

І дочка Олеся — всьому роду втіха.

Тиха, без єдиної хмаринки на чолі, майстериця квітів, чарівних вишивок і пісень. Всі співали. Багато думок промайнуло у матері. Усе життя ніби проплило перед очима. І материнське горе, і радощі, і турботи, і невпинна праця на велику родину з дрібними діточками, на громаду, на державу. Та повиростали непомітно сини, порозліталися на всі сторони, добра слава пішла по світу про синів, що показали себе і в зброї, і в науці, і в звичайних трудах над землею. І ось з’їхались нарешті вони до рідної хати, щоб ушанувати її материнську старість — п’ятдесят, та ще й п’ять років! Зворушена до краю своїм оцим дорогим святом, піснями і всіма плодами свого простого робочого життя, добра і щедра мати, взявши чарчину, що легенько тремтіла в її маленькій сухій руці, подивилася на своїх дітей:

— Спасибі вам, діточки, що побачила вас укупі хоч раз за стільки літ. Все ніколи та ніколи, широкий світ настав. Пошли ж вам, боже, щасливу долю та сили в руки, щоб виповнити свій довг перед миром, щоб возвеличити трудами красну землю нашу українську, аби цвіла вона багатствами і згодою, а вам, мої діточки, і тобі, доню, і вам, синочки…»

І тут раптом – війна. Тетяна ніби передчуває, що ніколи не побачить синів: «Синочки мої, сини! Діточки мої! А боже мій, боже мій! Ой, прощавайте, прощавайте, діти мої…

Ще якісь жалібні слова промовляла Тетяна, біжучи за синами, та вже не було її чути. Уже потонули слова її в морі людського плачу й скорбот, у розлуках, у реві моторів».